Є така нова форма журналістики: підбігти до публічної людини з мікрофоном, поставити запитання без попередження, почути «не коментую» - і радісно побігти монтувати сенсацію. 

Це спрацювало у Галини Остаповець з Новини.Live із Валерієм Залужним. 

Людина зайнята  своїми  справами. Після наради.  Журналістка наздоганяє її з мікрофоном. При цьому знімає ще до того, як попросила про коментар. Запитання. Відповіді немає. 

І тут — тріумф! Пост у соцмережі: «Залужний відмовився відповідати журналістам!» 

Справді? Це тепер новина? Залужний не сказав нічого. Саме нічого. 

Не збрехав. Не викрутився. Не дав неправдивої інформації. Не образив журналіста. Не вирвав мікрофон, як колись народний депутат Олександр Ткаченко у Ольги Червакової. Не наказав вимкнути камеру. Він просто не захотів відповідати. 

Але виявляється, з цього теж можна зробити інформаційний продукт. 

Тоді давайте вже чесно назвемо цей жанр: «Ми поставили запитання, а людина не захотіла з нами говорити». І можна навіть започаткувати премію. «Золоте без коментарів». Перше місце - за чиновника, який пройшов повз. Друге - за політика, який сказав «не зараз». Третє -  за того, хто взагалі зробив вигляд, що не почув. 

Тільки не треба називати це журналістикою. Журналістика - це коли ти хочеш отримати інформацію, яку публічна особа не хоче повідомляти. 

Ти шукаєш документи. Свідків. Факти. Інші джерела. Ставиш запитання знову. Перевіряєш відповідь. Порівнюєш її з реальністю. В такому контексті відмова відповідати звучить зовсім інакше. 

А просто «він не захотів мені відповісти» -  це не результат журналістської роботи. Це результат невдалої спроби взяти коментар. 

Причому є ще одна дуже неприємна річ. 

Коли журналіст публікує сам момент відмови, він часто створює у глядача абсолютно хибне враження: начебто публічна особа щось приховує. 

Хоча фактично ми знаємо лише одне: журналіст поставив запитання, а людина не відповіла. Все. Решта - вже інтерпретація. Перед нами виробництво потрібної емоції з нічого. 

Публічна особа не має права вимагати від журналіста зручних запитань. Але й журналіст не отримує від професії право вимагати від публічної особи негайної відповіді. 

Це дві різні речі. 

І якщо журналіст хоче поставити незручне запитання - чудово. Ставте. Але якщо у відповідь почули «не хочу говорити» -  майте професійну гідність не перетворювати власну невдачу на «сенсацію». 

А якщо журналістові більше нічого показати глядачеві, крім того, як Залужний мовчки пройшов повз, то проблема не в Залужному. Проблема в тому, що з порожнього місця намагаються зробити новину.

 P.S. Після хвилі зауважень Галина відповіла на критику окремим постом.